Чужих дітей не буває: життя у сімейних формах виховання та під патронатом
Чи погоджуємося ми із висловом “чужих дітей не буває”? У Дніпрі є люди, які однозначно відповідають – “так!”, адже вони зробили цю фразу своїм кредо. Для них діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, — ті, кому дуже потрібна увага та любов, а вони здатні їм усе це дати.
Сімейні форми виховання та патронат над дитиною
У Дніпрі сьогодні 1329 дітей виховуються в сімейних формах виховання та патронатних сім’ях.
«У місті наразі утворено 64 прийомні родини, у яких перебувають 93 дитини. А також 11 дитячих будинків сімейного типу, де виховуються 84 дитини, – розповідає завідувачка сектору опіки та піклування управління-служби у справах дітей департаменту соціальної політики ДМР Оксана Білоусова. – Розвивається також така форма догляду, як патронат над дитиною. У Дніпрі зараз дві патронатні родини, де виховуються дітки, які були вилучені з біологічних родин з тих чи інших причин. Служби у справах дітей, працівники центрів соціальних служб постійно інспектують такі родини, виїжджають до них, допомагають у різних організаційних питаннях».
Що таке сімейні форми виховання?
Сімейними формами виховання є:
- усиновлення (коли в судовому порядку дитина влаштовується у сім’ю на правах рідного сина/доньки);
- опіка/піклування (влаштування дітей-сиріт та ДПБП до сімей, які мають з ними сімейні, родинні відносини);
- прийомна сім’я (взяття на виховання від 1 до 4-х дітей, які залишаються у сім’ї до 18/23 років);
- дитячий будинок сімейного типу (сім’я, що створюється для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п’яти дітей).
Патронат над дитиною
Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд за дитиною, яка опинилась у скрутному становищі. У таких патронатних родинах діти виховуються до дев’яти місяців. За цей термін вирішується ситуація і подальша доля дітей (повернення дітей до біологічних родин, чи встановлення дітям статусу дитей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування).
“Чужих дітей не буває” – кредо усіх прийомних батьків та патронатних вихователів
Прийомна сім’я Людмили
Родина Дунайських створила прийомну родину ще у 2007 році. “Перших хлопців ми взяли ще у 2007 році, багатьох уже “випустили”, — розповідає прийомна мати Людмила. На питання, як вона прийшла до доленосного рішення, скромно відповідає:
“Ну, я і мій чоловік завжди працювали в освітній сфері, з дітьми. Якось для себе вирішили, що можемо взяти в сім’ю дітей. Так повелося, що в нас одні хлопці, зараз їх шестеро.
Чим вони займаються? Літом наш розпорядок неквапливий — сніданок, купання в басейні, трохи шкільних завдань на канікули. Звісно, користуються і гаджетами, молодші граються іграшками”.
Найстаршому хлопцю зараз дев’ятнадцять років, а найменшому – шість. Усі дітки слухняні і чуйні одне до одного. Живуть великою дружньою родиною. Прийомних батьків діти називають виключно «мама» і «тато», а одне одного вважають братами. Впевнено кажуть, що інакше бути не може.
Найстарший, Влад, каже: «Приглядаю за малечею, щоб не бешкетували. Усі допомагаємо батькам із хатніми стправами: прибираємо, готуємо. Інколи долучаємось до роботи надворі, в саду».
Патронатна вихователька Олена
Олена та її чоловік стали патронатними вихователями в минулому році. Ідея виникла після того, як у подружжя відбувся певний досвід допомоги діткам у складних життєвих обставинах – допомагали дітям з проблемної сім’ї по сусідству. Ця ситуація дала зрозуміти, що краще та ефективніше допомогти дітям, ніж їхнім батькам, які, на жаль, цілком не виправляються і не бажають змінювати свій спосіб життя.
Спершу Олена з чоловіком взяли на виховання трьох діток, які пробули у сім’ї півроку. Потім були ще троє. А зараз виховують аж сімох діток – чотирьох хлопчиків і трьох дівчаток. Діти у родині вже близько п’яти місяців.
“Звичайно, складнощі бувають, особливо спочатку, — ділиться Олена. — Діти адаптуються, вивчають твої сильні і слабкі сторони, перевіряють — так завжди, мабуть. Намагаємося встановлювати і дотримуватися правил.
З такими дітьми не дуже легко. Часто вони мають проблеми з рідними, а також із здоров’ям. У кожної дитини своя історія. Але ми, як то кажуть, вдягли, взули, відгодували».
Діти, які потрапили у складні життєві обставини, особливо гостро потребують підтримки зі сторони люблячих і адекватних дорослих. І така підтримка для них можлива завдяки сімейним формам виховання, патронату та допомозі соціальних працівників.