Дев’ять історій… Дев’ять доль, в які раптом увірвалася війна, змусивши людей назватися переселенцями. Це з одного боку дуже сумні історії, адже в них зло зіграло немаленьку роль. І вкрай непомітні, як часто непомітними бувають в реальності і самі їх скромні герої.
Проте, попри всі випробування, за їхньою (не)помітністю ховається велика віра і сильний дух. Вони сповнені надії: будувати життя наново, повернутися у рідну домівку, побачити близьких. Про цю мету і про минуле їм нагадують улюблені речі, які тепер для них стали чи не оберегами.
Фотовиставка “(Не)помітні історії” у Прозорому офісі
Про людей і про їхні талісмани сьогодні розповідала фотовиставка “(Не)помітні історії” у приміщенні Прозорого офісу. Ідея такого івенту належить UNFPA у рамках проєкту “Міста і громади, вільні від домашнього насильства”.
Світлини розповідали реальні історії дев’яти людей, які пережили полон, депортацію, зазнали сексуального насильства, зумовленого війною, чи були змушені залишити свої домівки на тимчасово окупованих територіях. Але увагу закцентовано саме на найцінніших речах, які герої проєкту забрали з собою під час евакуації: ключі від квартири в Бердянську, книга з маріупольської бібліотеки, сумочка, статуетка, улюблена прикраса, синьо-жовта стрічка, з якою герой пройшов полон у Херсоні та інші.
– Є багато історій, про які ми не чуємо, про які не розповідають, – каже представниця управління-служби у справах дітей Оксана Білоусова. – Люди, які не зазнали такої біди, як окупація або евакуація, часто не розуміють тих, хто подібне пережив. Тому, щоб поділитися з широким загалом почуттями переселенців, впроваджена ця виставка.
– За даними міжнародних організацій, близько 5 млн українців стали переселенцями. За цими цифрами – живі люди із власними неповторними історіями, і це показано на світлинах. На сьогодні виставка вже пройшла у Чернівцях та Одесі, в Дніпрі буде проходити близько тижня, – проінформував муніципальний консультант UNFPA Віталій Крупіцький.
Стенди з фотографіями розмістилися неподалік від управління соціального захисту населення, куди щоденно приходять безліч відвідувачів. Одна з таких – пані Юлія з Харкова. Вона виявила неабиякий інтерес до фотовиставки.
– Я сама переселенка, мої батьки також були в окупації, тому всі історії відгукнулися в моєму серці. Найбільше вразила історія про ключі від дому. Колись мрію теж повернутися у місто, де я виросла, пройти тими стежками, де ходила все життя.
Усі герої фотопроєкту отримали підтримку у Центрах допомоги врятованим, що створені за ініціативи Офісу віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння урядової уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFРА.